"Коли закінчується зима - з'являються квіти.
Їх небагато. Але прийде літо - їх буде тисячі.
Так і ми, художники: нас небагато,
але прийде літо..."
М. Л. Бойчук
Мистець передбачив, що його справу буде продовжено. Ціною власного життя Михайло Бойчук проклав дорогу сучасним українським мистцям, став основоположником нового стилю монументального мистецтва, чим заслужив шану у прийдешніх поколінь.
З нагоди 130-річчя від дня народження великого художника, у відділі оформлено книжкову полицю "Життя для України".
На ній представлена література про життєвий
Син бідного селянина з Романівки на Тернопільщині, Михайло, ще підлітком, своїм талантом привернув увагу збирача старовинного українського іконопису, Андрея Шептицького. З допомогою владики він здобув найкращу художню освіту у студії Юліана Панкевича у Львові, в рисувальній школі у Відні. В 1905 р. закінчив Краківську академію красних мистецтв, упродовж 1908-1910 рр. знайомився з новими художніми течіями Парижа.
В 1910-1911 рр. молодий художник подорожує Італією, щоб оволодіти технікою мозаїки та фрескового живопису, знайомиться з мистецькими шедеврами Венеції, Падуї, Равенни та Флоренції. У Парижі навколо Михайла Бойчука зібралася група молодих художників-однодумців, які робили "відрисовки" з ікон, альбомів із мистецтва Давнього Єгипту, Проторенесансу, Персії, Японії.
У травні 1910-го року в "Салоні незалежних" у Парижі було виставлено вісімнадцять колективних робіт школи Бойчука під загальною назвою "Відродження візантійського мистецтва", які викликали у пресі широкий резонанс.
Після повернення до Львова у 1911 р. художник почав працювати реставратором Національного музею (нині Львівський музей українського мистецтва). Він разом зі своїм учнем М. Касперовичем на замовлення митрополита А. Шептицького виконав розписи каплиці Дяківської бурси, церкви у Ярославі під Львовом, написав велику монументальну ікону "Тайна вечеря".
У серпні 1917 р. разом із Василем Кричевським, Георгієм Нарбутом, Олександром Мурашком та ін. Михайло Бойчук був обраний професором Української академії мистецтв, відкриття якої відбулося 5 грудня 1917 р.
Тут художник створив цілий напрям монументального живопису.
Протягом десятиліття, починаючи з 1919р., славетний художник-монументаліст співпрацював із комісією з ремонту Софійського собору. Першою значною роботою монументальної майстерні Михайла Бойчука в Києві був розпис казарм 165-го Луцького піхотного полку 42-ї піхотної дивізії на Лук'янівці.
Яскравою сторінкою в житті професора Бойчука було відродження виробництва кераміки в Межигір'ї.
Останнім колективним творінням бойчукістів став розпис Харківського Червонозаводського театру в 1933-1935 рр. За своїм розмахом, це була грандіозна робота. У цьому останньому їхньому спільному монументальному творі виразно простежувались риси нового стилю, які означали загибель школи Михайла Бойчука.
У 1936 р. художника та його учнів було заарештовано і звинувачено у створенні неіснуючої "націонал-фашистської терористичної організації". Після довгих і виснажливих допитів І. Падалка і В. Седляр змушені були визнати, що займали "провідне місце в контрреволюційній фашистській групі Бойчука". Подібні "зізнання" були рівноцінні смертному вироку.
13 липня 1937 р. М. Бойчука, І. Падалку та В. Седляра було розстріляно.
Усе створене художниками кола Бойчука після 1935 р. довгі роки залишалось поза увагою громадськості або зазнавало негативної оцінки.
І все ж, спадщина школи Бойчука вражає. Адже її залишили нам люди, не просто талановиті від природи, а й наділені життєлюбною вдачею. Монументальне мистецтво України в особі Михайла Бойчука та його школи заявило про себе як про велике надбання ХХ століття.
Немає коментарів:
Дописати коментар