Моє хобі

 Кампанофілія

Сьогодні мова піде про

цікаве колекціонування.

Філателія, нумізматика – ці види колекціонування досить популярні й добре відомі багатьом. Але є й такі, що менш поширені, та не менш цікаві. Серед них і кампанофілія – колекціонування і вивчення дзвонів і дзвіночків.

До об’єктів кампанофілії належать усі види дзвонів і дзвіночків, а також супутні їм предмети, наприклад шлейфи дзвіночків-сонеток, блюдця-підставки. Цікавлять колекціонерів і різні предмети у вигляді дзвіночків: цукерки, свічки, прикраси. Не обходять вони увагою також предмети із зображенням на них дзвіночків.

Колекціонування дзвіночків у Європі почалося в першій третині

ХХ століття у Великій Британії, Німеччині та Франції. Досить популярним воно стало в США в 1920-30-х роках. У США зараз найбільша кількість колекціонерів і найцінніші колекції. Американська дзвонова асоціація (American Bell Association – ABA) – найбільша організація, що об’єднує любителів 

дзвіночків усього світу.

Дзвони і дзвіночки бувають таких видів:

ритуальні – церковні, буддійські, шаманські, вітряні, індуїстські;

сигнальні – станційні, морські й навігаційні, пожежні, трамвайні, театральні, іподромні;

для тварин (собак, корів, коней);

викличні – настінні, кабінетні, їдальні, дверні; музичні інструменти;

декоративні – авторські; дзвіночки відомих торгових марок, компаній, майстерень; сувенірні.

Найбільш доступними, а тому поширеними в колекціонуванні є декоративні дзвіночки для прикрашання інтер’єру.

Є авторські дзвіночки, які виготовляються як окремими майстрами, так і компаніями. Вони випускаються в обмеженій кількості або в єдиному екземплярі на замовлення.

Колекції декоративних дзвіночків бувають тематичні і змішані. Колекціонери формують їх відповідно згаданим вище видам дзвонів, або вибір теми колекції може бути й зовсім інший: хтось збирає різдвяно-новорічні дзвоники, хтось – із зображенням тварин чи рослин, інші – дзвоники певної форми чи з певного матеріалу.

А що колекціонуєте ви?

Шановні читачі, якщо у вас вдома є якась цікава колекція, 

то ми з великим задоволенням допоможемо вам

організувати виставку в нашій бібліотеці.

Що таке фломастер?

Фломастер - інструмент для писання, 

і малювання за допомогою фарби, що стікає з резервуару до наконечника 

з пористого матеріалу.

Був винайдений німецькою фірмою Edding 

в 1960 році. Фломастерами називають декілька видів пишучого приладдя: маркери, приладдя для виділення тексту, капілярні ручки. Розрізняються вони складом фарбувальної речовини, формою і призначенням.

Перший в історії людства фломастер було винайдений в Стародавньому Єгипті. Цей пристрій для писання був знайдений в гробниці Тутанхамона: мідна ручка зі вставленою в неї свинцевою трубочкою; усередині трубочки знаходилася тростинка, 

що заповнювалася чорнилом, яке просочувалося по волокнах стебла, накопичувалося на загостреному кінці 

і при письмі залишало чіткий слід на папірусі.

60-і Фломастер був винайдений в Германії, фірмою, яка займалася виробництвом фарб, олівців і чорнила. Вперше на прилавки магазинів фломастери надішли в Японії. 

Вони були всього трьох кольорів - червоні, чорні і сині.

70-і Спочатку фломастери продавалися погано. Лише після того, як в США зняли серію рекламних роликів з персонажами діснеєвських мультфільмів, які малюють новинкою, 

справи у фломастера різко пішли в гору.

80-і Фломастери остаточно завоювали світ. Вони продаються в картонних, пластикових і навіть металевих упаковках.

В цей час в Китаї з'являються набори з 72 кольорів.

90-і та наші дні. З'являються фломастери з ефектами акварелі, для роботи по текстилю і навіть "магічні" фломастери - змінюючі кольори. У Детройті (США) проходять фестивалі,

де художники представляють роботи виключно намальовані фломастерами і маркерами. В даний час патент на маркери Flair, що належав американцям, викуплений індійською фірмою.

Саме слово "фломастер" викликає певні питання у допитливих дітей і їх батьків. У тлумачних словниках "фломастер" виводять з англійської flowmaster. У більшості західноєвропейських країн назва цієї ручки пов'язана з матеріалом стержня - фетром.

У Країні сонця, цей предмет називають: мадзику-пен і сайн-пен. Перевірка словників показує, що воно існує в досить обмеженій кількості мов, але приголомшує їх географія: польською "фламастер", болгарською "флумастер", сербохорватською "фломастер", на мові хінді і навіть арабській

"Калям флумастир", афганською "фломастир".

У 90-і роки "фломастер" в розмовній мові часто замінюється модним словом "маркер", прибулим із Сполучених Штатів.

Міккі Маус герой мультфільмів

Уперше мультиплікаційний герой Міккі Маус з'явився на екрані у 1928 році.

В американців є вираз "почати бізнес у гаражі", що означає - розпочати свою справу самотужки з самого початку.

Всесвітньовідомий мультиплікатор 

Волт Дисней почав свою кар'єру саме в гаражі, тільки не своєму, а у дядьковому.

Під час Першої світової війни Дисней був водієм санітарної машини. Одного разу він взяв і розмалював її різними веселими малюнками. А ось після війни він у дядьковому гаражі створив свого першого героя - кролика Освальда. Але цього персонажа привласнила собі інша компанія. 

Тож Дисней створив нового персонажа - веселого й непосидючого мишеня Міккі.

Перший мультфільм з Міккі Маусом під назвою "Шалений аероплан" вийшов на екрани у 1928 році. Цей мультфільм був німим та чорно-білим. Але цього ж року вийшов ще й звуковий мультфільм "Пароплавчик Віллі", де Міккі Мауса озвучив сам Волт Дисней. 

З того часу 

Міккі Маус став найвідомішим мультперсонажем усіх часів.

А на голлівудській Алеї Слави 

серед імен видатних акторів 

є його "зірка".

З історії балету

Що таке балет? 

Це вид театральної вистави, 

який поєднує в собі кілька речей: 

танці, декорації і музику. 

Деякі балети мають сюжет, інші 

просто відображають ідею або настрій. 

Балету близько 500 років. Він виник в Італії в той час, коли Колумб відкривав Америку. У ті часи балет був формою палацових розваг. Першими балетними танцюристами були королівські і титуловані особи, а професійних танцюристів не було. Танцювальні па були взяті з придворних танців того часу, і танцюристи не надягали танцювальні туфлі.

 У 1581 році королева Катерина Медичі наказала влаштувати грандіозні святкування на честь королівського весілля, вона любила вражати придворну публіку. Коли залунала музика, перед здивованими гостями несподівано з’явилися античні боги та богині, що виконували дивовижний танець під звуки італійської опери. Він був поставлений італійським музикантом Божуолем. Він назвав свою роботу «Королівський комічний балет», і з тих пір танці такого роду називалися балетами. 

Як окремий вид сценічного мистецтва балет виник у Франції в XVII ст. Правила виконання балетних танців уперше сформулював балетмейстер П’єр Бошан, який у 1661 р. очолював французьку Академію танцю (майбутній театр Паризької опери). Він склав канони благородної манери танцю, в основу якої поклав принцип виворітності ніг, а всі рухи танцівника розділив на групи: присідання, стрибки, здатність зависати у стрибку, обертання, положення корпуса.

Провідна танцівниця в балетній групі 

називається прима-балерина. 

Першою примою-балериною була Лафонтен, 

що танцювала в 1681 році. 

Сьогодні балет відомий в усьому світі. Мистецтво танцю ставить високі вимоги перед танцюристами.

Незвичайне про звичайний олівець

У добу цифрових зображень і графічних планшетів важко когось здивувати звичайним олівцем. Але ми спробуємо. 

 Отже, знайомтеся - олівець.

 

Щоб писати рівно й красиво на пергаменті, олов’яними кружечками проводили тонкі лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали. Пізніше з’явилися замість кружечків олов’яні палички в дерев’яній оправі (щоб не бруднити руки).

Звідкіля у музичних нот такі назви?

Гвідо Аретинський

Винахідник сучасної системи нотного запису - бенедиктинський чернець Гвідо д'Ареццо 

Ареццо

(Гвідо Аретинський) (990-1050). Ареццо - невелике містечко в Тосканії, неподалік від Флоренції. 

У тутешньому монастирі брат Гвідо навчав співочих виконанню церковних співів. Гвідо Аретинський почав записувати звуки нотами 

(від латинського слова nota - знак). Ноти, заштриховані квадратики, розміщувалися на нотному стані, що складався з чотирьох паралельних ліній.

Ноти були квадратними

Зараз цих ліній п'ять, і ноти зображують кружечками, але принцип, введений Гвідо, залишився без змін. Більш високі ноти зображаються на більш високій лінійці. Нот сім, вони утворюють октаву. Кожній з семи нот октави Гвідо дав назву: ut, re, mi, fa, sol, la, si. Це - перші склади гімну св. Іоанну. Кожен рядок цього гімну співається на тон вище попередньої. Назви всіх нот, крім першої, закінчуються на голосний звук, їх зручно співати. Склад ut - закритий і проспівати його подібно іншим неможливо. Тому назва першої ноти октави, ut, в шістнадцятому столітті замінили на do (швидше за все, від латинського слова Dominus - Господь). 

Меморіальна дошка в Ареццо
на вулиці Рікасоллі на будинку, 
в якому народився Гвідо. 

Винайшовши ноти, Гвідо навчив співочих цієї своєрідної абетці, а також співати по нотах. Квадратні ноти Гвідо Аретинського, що розміщуються на чотирьох лініях нотного стану, виявилися найпростішою і зручною системою запису музики. Завдяки їй нотна грамота поширилася по всьому світу. Музика залишила межі церкви і пішла спершу в палаци владик і вельмож, а потім в театри, концертні зали і на міські площі, ставши загальним надбанням.

Історія одягу

Сьогодні поговоримо про одяг. Він завжди відображав суть часу та способу життя людей, тобто відображав їх майновий, сімейний стан та соціальний статус. Із зростанням культури і добробуту людей збільшується потреба у красивому і модному одязі.

Перший найпримітивніший одяг виник дуже давно. Людина змушена була захищатись від холоду або сонця. Таким одягом були плащі зі шкіри тварин або листя і кора дерев. Поступово люди навчились переплітати волокна, 
появилась тканина.

Давньогрецький і
римський одяг – це полотнище тканини, яке перекидали через плече, скріплювали пряжками чи застібками та підв’язували. Від кількості складок і майстерності їх розміщення залежала краса одягу. Таке вбрання називалось по-різному: хітон, гіматій, тога, туніка. Обов’язковим елементом була накидка 
із прозорого шовку в колір тканини. 

Чому танго називають аргентинським?

Танго з'явилося в емігрантських кварталах Буенос-Айреса в кінці

ХІХ століття. Спочатку воно було суто чоловічим танцем, але запальні і захоплюючі мелодії, а також небажання жінок залишатися просто глядачами зробили його парним.

Дуже скоро цей виходець із бідних кварталів перетнув океан і досяг Європи. Першими його шанувальниками стали парижани, яких танго у виконанні аргентинських танцюристів підкорило з першого погляду. Там з'явився навіть однайменний напрям моди: танго-спідниці, танго-смокінг, 

танго-вечірки, танго-напої.

Звідкіля воно взялося?

Шановний читач, сьогодні, на сторінках нашого блогу, ми відкриваємо нову рубрику. А називатися вона буде
"Довідкове бюро БаСМа", тобто
"Довідкове бюро "Багатобарвного
світу мистецтва".
Про все, що Вас цікавить, пишіть нам на
e-mail: art.depart.odb@gmail.com
З нетерпінням чекаємо на Ваші запитання!