Ніжна пісня долі

На весільних рушниках нашого народу є особлива квітка-берегиня. Вона уособлює жінку, котра піднесла руки до Неба, благаючи його послати щастя й благополучя долі. Берегиня за повір’ям, охороняє любов, не дає почуттям згаснути. Не дозволяє чужим рукам розірвати нитку роду. Посилає серцю терпіння, вміння прощати. 

Коли чуєш Нінині пісні – ти ніколи й ніде за жодних обставин не почуваєшся самотнім, з тобою, в тобі й над тобою живе голос Берегині – вищої вічної Любові. Маючи від природи неперевершені вокальні дані, Ніна Матвієнко володіє унікальним талантом – невимушено доносить до слухачів пісню, в якій і розум, і сила, і душа українського народу. 

З-поміж сотень голосів кожний українець вирізнить своєрідне ніжне сопрано народної артистки України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, кавалера Ордена княгині Ольги ІІІ ступеня та Ордена Святого Станіслава IV ступеня Ніни Матвієнко, 65-річчя якої ми відзначаємо сьогодні. 

Але чи багато ми знаємо про неї та її творчість?

На жаль, не дуже. 

Народилася Ніна Матвієнко 10 жовтня 1947 року в с. Неділищі Ємільчинського району на Житомирщині. Вона була п’ятою дитиною Антоніни Ільківни і Митрофана Устиновича Матвієнків. Усього в родині зростало 11 дітей. В одинадцять років її віддали до школи-інтернату в с. Потіївку Малинського району. В інтернаті вона захоплювалася спортом, здобула звання майстра спорту з легкої атлетики, співала й грала у драматичному гуртку, охоче в’язала і шила. Але в душі була одна мрія – стати артисткою. З часом, після прослуховування Ніну приймають до студії при народному хорі ім. Г. Верьовки. Вона гастролювала з концертами Україною та за кордоном і водночас навчалася на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Співала і народні твори, і твори композиторів-сучасників. У її виконанні вперше залунали «Стоїть над Волгою курган» І. Шамо, «Лелеченьки» О. Білаша, «Ой летіли дикі гуси» І. Поклада. Кажуть, що в її піснях часто бринить сум. Ніна Матвієнко – велика Українка, тому їй болять минулі і сучасні біди рідної землі. 

Не дивно і те, що з’явилися твори різних жанрів і форм, написані спеціально для співачки. Зокрема, це фольк-опера Є. Станковича «Цвіт папороті», вокально-інструментальні п’єси В. Шумейка, М. Скорика, камерні кантати О. Киви, музично-сценічні наспіви тощо. І завжди Ніна Матвієнко як виконавець – неординарна й самобутня. «Якби я не співала, я загинула б як людина», – казала вона. 

Але ж були в її житті й такі періоди, коли вона зникала з ефіру і зі сцени. Сама артистка пояснює це так: «На мене було покладено якийсь хрест, вічно шили націоналізм. Сьогодні звучить це дико, а тоді було нормою. Готується великий концерт – і в останній момент зникає моє ім’я з програми. Я не з’ясовувала, чому так сталося, та й не потрібно було, бо сама добре знала». 

Співачка всією своєю творчістю закликає людину повернутися до себе, згадати, віднайти своє коріння. Феномен Ніни Матвієнко – у голосі її душі – прекрасному голосі, що з глибини віків несе нам потужний струмінь духовності.