20 вересня 2012 р.

На службі в Мельпомени

Молодість, пишна зовнішня краса, шляхетність у всьому, модно пошиті костюми, срібний голос – були запорукою її великого успіху в глядачів. Всі ці гарні слова про нашу славетну землячку Стефу Стадниківну, 100-річчя від дня народження якої відзначають сьогодні прихильники її таланту. 
Народилася Стефа Йосипівна Стадниківна у Тернополі 20 вересня 1912 року. Коли дівчинка була ще зовсім маленькою, мати мусила залишати немовля родичам, а сама бігла до театру і грала Марусю Богуславку. З раннього дитинства батьки залучають Стефу грати дітей на сцені у виставах «Маруся Богуславка» та «Запорожець за Дунаєм». Так життя маленької Стефи проходило в мандрах з театром аж до початку шкільного віку.
Підлітком вона самотужки поставила у Львові виставу з дітьми інших акторів. 
Навчалася співу і драматичної гри у Ф. Франчковського у Львові, фахові екзамени склала у Варшавській драматичній школі, практику сценічної майстерності одержала від батька у його театрі. Вже чотирнадцятирічною дівчина успішно дебютує на сцені Українського театру Й. Стадника в ролі Спінози («Уріель Акоста» М. Гуцкова). 
«Пригадую, - згадує у своїх спогадах Стефа Йосипівна, - як тато працював зі мною над роллю Спінози. Казав: «Пам’ятай, що глядач оцінить кожен твій жест, кожен твій відтінок голосу, співвідношення між жестом і звуком…» 
У 1926-1933 роках С. Стадниківна працює у мандрівнім театрі свого батька, гастролює на Тернопільщині. Вона співає сопранові партії Наталки («Наталка Полтавка»), Оксани («Запорожець за Дунаєм»), Есмеральди («Продана наречена»). Виконувала ролі в оперетах у партнерстві з матір’ю 
С. Стадниковою, братом Яремою, М. Бенцалем. Її ролі в українському музичному театрі сприймалися як «нове чудо сцени». Це чарівні дівчата Амора («Орфей у пеклі»), Юляна («Циганська любов»), Стасся («Сільва»), Ліза («Княжна Маріца») та інші. 
В 1930 році Стадниківну запрошують на сезонні гастролі у Харківський театр музичної комедії,  режисер Я. Бортник. Як примадонну її також запрошують на гастрольні сезони до польських театрів. З великим успіхом виступає вона в 1931 році у «Жайворонку» і «Пепіні» в польськім театрі Львова під режисурою Чарновського, у 1932-1933 у Бидгощі виконує головні ролі в оперетах «Небесний метелик», «Барон Кімпель», «Но, но, Нанетта», 1933-1934 – у Познанській музичній комедії,
а в 1935-му в «Театрі рев’ю» Вільнюса. 
У 1934 році Стадниківна веде естрадний ревю-театр «Артистичне турне» (режисер Й. Стадник) в кількості 12-15 осіб. У його репертуарі «Маневри кохання», уривки з оперет та комедій, гумористичні скетчі «Блакитний експрес», «Радіо на селі», «Чотири пори людини». В сезонах 1936-1939 років С. Стадникова у цьому театрі виконує ролі в героїчних оперетах – Зіссі («Зіссі» Клейстера), Марієта («Баядера»), донька («Манон» Штрауса). Серед її знаменитих партнерів були тоді Софія, Ярема і Йосип Стадники, В. Мельник, Я. Геляс. 
З 1939 року у сценічній діяльності Стадниківни починається новий етап. Вона працює у Львівському драмтеатрі ім. Лесі Українки і переходить на драматичні ролі. 

Знімається у фільмах у ролі дівчини-наймички Марисі («Вітер зі сходу», 1941 р.) і подруги Дзвінки («Довбуш», 1941, але цей фільм не вийшов на екран). Серед її партнерів А. Бучма, В. Бжеська,
Й. Стадник. 
У післявоєнному Львові вже подружжя артистів С. Стадниківна і Я. Геляса на сцені Театру юного глядача у постановках В. Скляренка та
І. Гріншпуна. Художній керівник Харківського драмтеатру
ім. Т. Г. Шевченка Мар’ян Крушельницький запрошує подружжя до себе на роботу, де вони плідно працюють у 1948-1957 роках. Партнерами Стадниківни у виставах були визначні митці сцени: В. Чистякова, П. Кумаченко, С. Федорцева. Тоді Стефа заявила про себе як вдумлива і талановита драматична артистка. Вона вдало створювала образи з аристократичного середовища у виставах зарубіжної класики: Біанка («Отелло» Шекспіра), закохана дівчина Шірін («Легенда про любов» Хікмета), Луїза («Підступність і кохання» Шіллера). Вдалою була сатирична роль Нати у виставі «Вулиця трьох солов’їв» Добричанина. 
Далі був рік праці Стефи Йосипівни у Київському драмтеатрі ім.. І. Франка, але повернулася до Львова, де в 1959-1978 роках працює у театрі ім.. М. Заньковецької. Тут вона творить понад 25 різнопланових образів у виставах режисерів А. Горчинського, О. Ріпка, В. Грипича. Серед кращих її ролей на цій сцені: Настя («Украдене щастя» І. Франка), дружина Борулі («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Людмила («Чужий дім» Зарудного). Грала також у виставах на воєнну тему, епізодичні ролі бабів-пліткарок, гуцулок, похилих віком колгоспниць, працьовитих куховарок. 
Навіть на схилі літ Стадниківна зберегла свою привабливу зовнішність, доброзичливість, м’яку ласкаву мову, дивовижно красиві очі. Такими були її позитивні героїні. Її ім’я світилося зорею на сторінках літопису української Мельпомени понад піввіку у сузір’ї славетної родини артистів. 
Але 27 лютого 1983 року С. Стадниківна раптово пішла з життя. Вона похована на Личаківському кладовищі у Львові, в спільній з батьком, матір’ю та братами могилі.

За матеріалами:
Вони прославили наш край: Бібліографічний посібник: Вип. 3. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.
Медведик П. Стефа Стадниківна // Наукові записки. - Тернопіль, 1993.

Немає коментарів:

Дописати коментар