Тепер мені час писати музику!

Ці слова належать відомому австрійському композитору, музиканту та педагогу Антону Брукнеру. 
Сьогодні, 4 вересня, виповнюється
190 років від дня народження талановитого митця.

Спершу Брукнер прагнув бути вчителем музики. Однак, поки він вчителював у школі Св. Флоріана (1845 – 1855 рр.), 

про нього частіше говорили як про «замісника органіста» через його імпровізації на органі інтернату. Професійним музикантом він став після того, як отримав посаду соборного органіста в Лінці, де працював у 

1855 – 1868 рр. Проте його музична освіта продовжувалась: «заочне вивчення» гармонії і контрапункту у віденського теоретика музики Зехтера, потім – дворічні уроки з композиції у лінцського театрального капельмейстера Отто Кітцлера. 
Він вперто працював над своїм мистецьким вдосконаленням.
 

Його ранні меси, реквієми, мотети і світські хорові твори хоча й виявляють технічне вміння митця, однак стилістично вони далекі до вершин своєї епохи. Як композиторові хорових творів йому вдалося здійснитися краще. Музика ж Ріхарда Вагнера роздмухала у митця іскру натхнення на першу повноцінну композицію – написану у 1864 р. «Месу ре-мінор». За нею побачили світ «Меса мі-мінор» (1866 р.) і «Меса фа-минор» (1867-68 рр.). Поміж месами, митець, вже у віці 42 років, написав «Симфонію №1 до-мінор» (1865-66 рр.). Але після неймовірних зусиль, вкладених у симфонію, Брукнера спіткала психічна криза, і він був змушений протягом трьох місяців лікуватись у Баді Кройцені (1867 р.), 
холодноводному курорті. 

У 1875 р. він стає лектором з гармонії і контрапункту 
у Віденському університеті. 

Рік 1876-й приніс композитору нову творчу паузу, 
в якій Антон Брукнер звернувся до ревізії написаних творів. 
Він послідовно досліджував усі свої повноцінні твори на предмет теоретичної коректності. Так виникла друга редакція 
«Другої» (до 1877 р.), «Третьої» (до 1877 р.) 
і «Четвертої» (до 1880 р.) симфоній.

Останніх дев’ять років життя Брукнер працював
над «Дев’ятою симфонією». Третя частина якої, з її жестом прощання, так і залишилась «останнім словом» композитора 
та його мистецьким заповітом. 

Дивним чином геніальний і популярний органний імпровізатор 
не залишив жодного значного твору для органа. 

Після смерті митця, його твори зазнали багато переробок. 
Все це мало в наслідку те, що його твори аж до перших десятиліть ХХ ст. виконувалися в не автентичних версіях. 

 Джерело: 

Композитори /Пер. з нім. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 432 с. – (Серія «Метцлер ком пакт»)