Творець вишуканих мелодій

 Віртуальний проєкт "Мистецька галерея портретів"

До 160-річчя від дня народження Д. В. Січинського, українського композитора, диригента, педагога (Терн.)

Денис Січинський

Є композитори, які випереджають століття, відкриваючи обрії майбутнього. Проте завжди були, є і будуть такі митці, які живуть у свій час, працюючи чесно й виснажливо, віддаючи себе творчості до останку. Саме таким був Денис Січинський. Видатний український композитор, творчість якого мало досліджена і в наш час, а більшість доробку назавжди утрачено. Митець був першим композитором Західної України, який наважився зробити музику не тільки розвагою, а й ремеслом, поклавши початок професійній музиці.

Д. Січинський був організатором, педагогом та диригентом перших музичних товариств та селянських самодіяльних колективів у багатьох містах Галичини, посприявши таким чином розвиткові українського мистецтва.

Народився Денис Володимирович у 1865 році у селі Клювинці, що на Тернопільщині. Батько майбутнього композитора, за професією вчитель, але працював фінансовим управителем панського помістя.

Оскільки батько часто змінював місце роботи, родина переїхала спочатку до Станіслава (Івано-Франківськ), де хлопчик почав навчання у школі, а згодом до Тернополя, де закінчив початкову освіту та вступив до гімназії. Найціннішою наукою, яку хлопцеві дала школа, було навчання співу, адже хор Тернопільської гімназії, у якому брав участь Денис, славився на всю Галичину. Також він брав уроки музичної грамоти та гри на фортепіано у вчителя цього закладу Лева Левицького. Пізніше гри на фортепіано й теорії музики навчався у відомого піаніста та композитора В. Вшелячинського. Ці знання й стали основою композиторської та музичної діяльності митця.

Перша Тернопільська гімназія, у якій вчився Денис Січинський

У 1886–1887 роках, завершуючи навчання у Вшелячинського, композитор написав перші твори: кілька хорів, пісні для голосу з фортепіано, фортепіанні мініатюри та велику кількість обробок народних пісень, жодна з яких, на жаль, не дійшла до нас.

Після закінчення гімназії Січинський працював урядовцем у Львові, а згодом переїхав до Коломиї, де багато працював, у вільний час займаючись музикою. Тут він написав багато творів для цитри – популярного тоді музичного інструменту. Це були обробки народних пісень та більше 50-ти оригінальних мелодій, які також, на жаль, не збереглися. Підробляв Д. Січинський учителем музики і в мандрівному чоловічому квартеті, який з великим успіхом гастролював містами Галичини.

Восени 1888 року Денис вступив до Львівського університету на юридичний і теологічний факультети, але прагнення стати професійним музикантом перемогло. Випадково зустрівши В. Вшелячинського, на той час уже професора Львівської консерваторії, Денис за його порадою покинув університет та вступив у музичний заклад до класу гармонії та контрапункту професора К. Мікулі, що в молоді роки був учнем Ф. Шопена. З творів того періоду до нас дійшли пісня на слова Уляни Кравченко «Кілька дум тут переснилось» (написана у 1891 році й надрукована в «Альбомі пісень» Д. Січинського в 1908-му) та

«Дума про Нечая» для тенора з фортепіано.

Під час навчання в консерваторії молодий композитор активно долучався до громадського життя, брав участь й організовував різні концерти та імпрези. Він був одним із організаторів товариства «Боян» у м. Львові й увійшов до його першого правління. Львівському «Боянові» композитор присвятив в’язанку народних пісень «Було не рубати зеленого дуба» та кантату «Дніпро реве», за яку в 1892 році отримав першу премію конкурсу на кращій твір західноукраїнських композиторів.

Львівський «Боян» (перша концертова поїздка, 1892 р.)

1892 рік був вирішальним у житті композитора: він завершив освіту і став музикантом-професіоналом. У 1893-му Д. Січинський приїхав до Коломиї. За кілька місяців митець організував у місті співацьке товариство «Боян», у якому був диригентом, гастролював з ним по містах Галичини, що дало поштовх розвиткові академічного музичного мистецтва регіону. До цього періоду належать хори «У гаю, гаю» і «Один другого питаєм» на тексти Т. Шевченка та «Коби я був пташкою» на слова І. Грабовського.

Артисти полтавського «Бояна»

Перебування в Коломиї залишило й важкі спогади: місто охопила епідемія холери і митець, не маючи коштів на прожиття, був змушений перевозити трупи. Доведений до відчаю та чудом уникнувши захворювання, він пішки прийшов до Львова, де брався за будь-яку роботу. Тут він давав приватні лекції та переписував нотні тексти або аранжував популярні твори. На той час припадає його знайомство з І. Франком, унаслідок чого Д. Січинський разом з О. Нижанківським, Ф. Колессою, І. Франком та іншими увійшов до складу комітету зі збирання та публікації народних пісень, діяльність якого створила основи для розвитку української фольклористичної школи в Галичині.

Хор М.Лисенка та Львівський "Боян"

У 1895 році опублікував свої перші критичні статті – рецензії на «Хустину» Г. Топольницького, «Вечорниці» П. Ніщинського, виступи С. Крушельницької, М. Левицького, які відкрили його як чудового музичного критика.

Того ж року композитор переїхав до м. Перемишля й став диригентом у місцевому товаристві «Боян». Водночас сприяв організації селянських хорів, їх гастрольних «мандрівок», що значно активувало музично-громадське життя краю. Але і в Перемишлі Денис Володимирович затримався ненадовго, бо мізерної нерегулярної зарплатні, яку він отримував у Товаристві, не вистачало навіть на харчування.

У 1896-му Січинському запропонували роботу капельмейстера в установі для сиріт, що була неподалік м. Стрия, де він два роки навчав дітей співу, грі на музичних інструментах, а також керував духовим оркестром і підбирав для нього репертуар. Тут композитор мав час займатися творчістю: опрацював багато народних пісень, переважно танцювального спрямування. З композиторського доробку того часу збереглися марш «Сагайдачний» та «Чеська полька».

Наприкінці ХІХ ст. твори Д. Січинського набули неабиякої популярності: вони звучали на шевченківських концертах, які часто відбувалися у Львові, Тернополі, Станіславі, Бережанах та інших містах, а професійні та самодіяльні хори співали його «В’язанку народних пісень», яка особливо полюбилась слухачам.

У 1899 році композитор знову змінив місце проживання, переїхавши до Станіслава, де мешкав до кінця життя і працював головним диригентом «Бояна» та учителем музики в Інституті для дівчат.

Станиславівський «Боян», 1896 рік

З ініціативи Дениса Січинського у 1902 році було створено музичне видавництво, в якому побачили світ 22 випуски «Музичної бібліотеки», на сторінках якої вийшли твори М. Лисенка й композиторів Західної України, зокрема й твори С. Воробкевича для чоловічого хору на вірші Т. Шевченка.

Денис Володимирович відомий і як розбудовник музичної освіти, саме він заснував у 1902-му першу в Галичині музичну школу, яка в 1921 році отримала статус філії Львівського музичного інститут ім. М. Лисенка, а в 1939-му – музичного училища.

Івано-Франківське музичне училище ім. Дениса Січинського

При «Бояні» створив музичну бібліотеку, що складалася із власних книг Д. Січинського і літератури, подарованої громадянами міста. Митець сприяв створенню хорових осередків у довколишніх селах, організовував щорічні концерти пам’яті Т. Шевченка та різноманітні святкові імпрези. Брав участь у з’їзді західноукраїнських композиторів у Перемишлі (1902). Був одним з ініціаторів та активних діячів руху за утворення Союзу співацьких і музичних товариств (1903).

Останні десять років життя Д. Січинського – час найбільшого творчого злету. Незважаючи на важку хворобу, він написав найкращі твори: кантату «Лічу в неволі», хори «Минули літа», солоспів «І золотої, й дорогої» на тексти Т. Шевченка, хори «Пісне моя», «Непереглядною юрбою» і «Даремно, пісне» на слова І. Франка, солоспіви «Як почуєш вночі», «Не співайте мені сеї пісні», «У мене був коханий, рідний край», «Із сліз моїх», фортепіанні п’єси. Протягом 1903–1905 років композитор уклав збірки «152 українські народні і патріотичні пісні» і «Популярні пісні для дитячих голосів». У 1905–1907 роках композитор написав романс «Гей, лети, павутиння», хори на слова улюбленого ним Т. Шевченка «Минули літа» та «Мій краю коханий», пісню для тенора з фортепіано на власний текст «Паду чолом до скелі», а також багато фортепіанних п’єс без слів.

Особливі заслуги Дениса Січинського перед національною музичною культурою пов’язані зі створенням першого в Західній Україні твору оперного жанру – патріотичної народно-музичної драми «Роксоляна». 13 січня 1909 року в Бережанах уперше в присутності автора в супроводі струнного квінтету та фортепіано було виконано пролог і уривки з «Роксоляни». Украй виснажений, знедолений життям і хворобою, митець звернувся до лікарів, які виявили в нього рак горла. Останні дні Д. Січинський, перемагаючи страшний біль, не переставав працювати, а творчий доробок передав незадовго до смерті у власність «Українському музичному видавництву». Загалом у творчій спадщині митця – кантата, опера, музика до театральних п’єс, 201 хоровий твір, 20 солоспівів, обробка народних пісень.

Поетеса Костянтина Малицька (Віра Лебедова) написала вірш «Чом, чом, чом, земле моя», а композитор Д. Січинський створив музику. Так народилася і полинула по Україні пісня. Згодом вона стала народною, бо її полюбив і назвав своєю весь народ. Помер Денис Січинський 26 травня 1909 року. Під час поховання співали хори станіславського «Бояну» та села Микитинець, засновані митцем, грав оркестр, також створений композитором.

Надгробок Дениса Січинського в Івано-Франківську

Довгі роки могила Д. Січинського залишалася занедбаною, і лише через тридцять років після смерті на пожертви громадян на ній встановили пам’ятник. Творча спадщина видатного композитора невпорядкована та мало вивчена і до сьогодні, багато творів було втрачено, але ті роботи митця, які дійшли до нас , свідчать про його неймовірну обдарованість, любов до музики, мистецтва, яку він протягом усього непростого життя ніс людям.