Душа мого народу - рушники

Вишивала рушничок собі на весілля,

Щоб життя лилося, наче пісня солов’їна.

Вишивала та співала, щоб сім’я моя горя не знала,

Щоб хату мою зло оминало.

Хай буде рушник мій любов’ю повитий.

Оберегом родині, на щастя дітям.

Хай на білім рушникові візерунків розмаїття.

Принесе добробуд, мир та довголіття.

Рушник... Він пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і друзям. Вишиті рушники є окрасою чи не кожної української оселі.

Сьогодні прикрасили вони і наш відділ, де відбулося відкриття виставки вишитих рушників

"Полотняний літопис України". 

 Різними шляхами потрапили ці витвори ручної роботи до нас.

Є серед них подаровані, є успадковані, більшість з них вишиті руками наших відвідувачів. Тут у вигляді найкращих експонатів представлено неповторну душу та працелюбність галичанок.

Найдавніший експонат датований 

кінцем 19-го - початком 20 століття. Решта рушників представляють щойно минуле двадцяте століття. 

Вишиті різними техніками, а єднає їх те, що створені вони були

у нашому тернопільському краї,

а відтак є матеріальним свідченням нашої культури.

Сьогодні ці прекрасні витвори рук, душі та голки «вийшли у люди». Вони як живі підручники по яким можна вивчати

традиційні техніки вишивки, мережки, кольори,

поєднання тканини рушника із мереживом.

Виставка настільки зачарувала своєю красою, що не сфотографуватись біля неї просто не можливо.

Ми пропонуємо Вам, любі наші читачі блогу... зупиніться в задумі, перегляньте рушники, можливо, їх доріжки поведуть вас через спогади в дитинство і юність, нагадають вам ваш родовід… Адже, ніколи не пізно оживити пам'ять.