Все колись буває вперше

3 березня 1802 року у Відні було опубліковано «Місячну сонату» Людвіга ван Бетховена.

Назва сонати "Місячна" належить не автору. Так її вже після смерті композитора в 1832 році охрестив німецький поет Людвіг Рельштаб.

"Місячна соната" або
“Opus 27, № 2” – чотирнадцята в ряду фортепіанних сонат Бетховена (усього він написав тридцять дві сонати для фортепіано). Людина, яка мала повне право висловлюватися про музику - Гектор Берліоз, - вважав, що перша частина сонати малює атмосферу не стільки "місячної ночі", скільки "сонячного дня". Олександр Сєров, російський композитор і музичний критик, знаходить в першій частині сонати вираз "смертельної зневіри".

Allegretto - друга частина сонати. Чудові слова написані про цю частину професором Генріхом Нейгаузом в його книзі "Про мистецтво фортепіанної гри": «… алегорія ця не випадкова, вона на диво точно передає не тільки дух, але і форму твору, бо перші такти мелодії нагадують квітку, яка розкривається,
а наступні – звисаючі на стеблі листя».
Presto agitato - фінал сонати. Слухаючи цей фінал, абсолютно неможливо протистояти потужному бетховенському темпераменту. "Раптове Adagio ... piano ... Людина, доведена до крайності, вона замовкає, її дихання завмирає. Але через хвилину дихання оживає і людина піднімається, скінчилися марні зусилля, ридання, буйства. Все сказано, душа спустошена. В останніх тактах залишається тільки велична сила, що долає, приборкує бурхливий потік ", - писав про фінал Ромен Роллан.

Цікаво, кому ж була присвячена ця соната?

Зимою 1801 - 1802 років Бетховен складає і присвячує її Джульєтті Гвіччарді. Джульєтта, дочка графа Гвіччарді, який отримав призначення до Відня надвірним радником при Богемській канцелярії. "Трохи старше шекспірівської Джульєтти і не менш спокуслива", - констатує Ромен Роллан. Бетховен був впевнений, що Джульєтта відчуває до нього найніжніші почуття. Але вона виявляє явну перевагу молодому графу Роберту Галленбергу, який був всього на рік старше від неї. "Ілюзія тривала недовго, - пише Ромен Роллан, - і вже в сонаті видно більше страждання і гніву, ніж кохання. Через півроку після цієї безсмертної оди коханню Бетховен у розпачі пише "Гейлігенштадський заповіт". Напевно саме Джульєтті Гвіччарді був написаний композитором лист, відомий, як лист "До Безсмертної коханої". Його було знайдено після смерті Бетховена в потаємному ящику гардероба.

"Пам'ятник любові, який композитор хотів створити цією сонатою, - пише А. Сєров, - дуже природно перетворився в мавзолей. Для такої людини, як Бетховен, любов не могла бути нічим іншим, як загробною надією і скорботою,
душевною жалобою тут на землі ".
А на завершення матеріалу ми пропонуємо послухати цей прекрасний твір, «Місячну сонату» Людвіга ван Бетховена.