Український Мікеланджело

Віртуальний проєкт “Мистецька галерея портретів”

До 90-річчя від дня народження Івана Мердака,

українського скульптора і різьбяра

Іван Мердак – визнаний митець, лауреат багатьох престижних нагород, член Національної Спілки художників України, заслужений майстер народної творчості України, роботи якого експонувалися в США, Канаді, Австралії, Німеччині, Франції, Польщі. Його ім’я відоме далеко за межами України. Дерев’яні скульптури українського митця стали окрасою парку неподалік Гамбурга.

Мердака називають правдивим лемківським самородком, який надзвичайно тонко відчував природу й енергетику дерева – матеріалу, з яким працював.

Він завжди був і залишився сином Лемківщини, співцем її природи та звичаїв, яскравим продовжувачем традицій лемківської різьби. Він тішився своїм корінням: «Лемкіщина – той край, де органічно гори зливаються із небом. Лемки бачать землю і небо як одне ціле. Творчість – величезні муки. Знаю це з власного досвіду. Чим більше ми страждаємо, тим більше це відчують люди. Усе згодом обернеться сторицею. Якщо тебе не обпекло, не заболіло, ти не народився як художник. Лемки – гордий народ. Ми пережили тяжкий історичний рубікон понад півстоліття тому, досі ніхто належної оцінки тодішній брутальності не дав».

Майбутній скульптор і різьбяр народився у селі Райське на Лемківщині (тепер – Польща) в родині сільського коваля 26 листопада 1933 року. Село отримало назву від неповторних краєвидів, що оточували його, від мальовничих берегів стрімкої гірської ріки Сян, яка пробивалась крізь віковічні скелі гір, живлячи цілющою водою навколишню природу. «Я міг годинами стояти і милуватися витвором Господнім, такої краси більше в житті не зустрічав», –

не раз пригадував про свою батьківщину митець.

З раннього дитинства хлопчик любив ліпити з глини і вирізати з дерева фігурки різних звірів. Добрим наставником для нього став дід по материній лінії, різьбяр по дереву, який із шестирічним онуком сходив усі довколишні Карпати.

У спогадах Івана Григоровича яскраво зринає давня картина: його, русявого світлоокого хлопчину, міцно тримає за руку улюблений дід Дмитро Зенчак. І довго-довго ходять вони, босоногі, карпатськими бескидами – рідною Лемківщиною. Дід Дмитро розповідає про гори, дерева, гриби, кущі, коріння. Ця, прищеплена змалку, любов до рідного краю супроводжувала митця усе життя. Саме тому портрет діда Дмитра у творчості скульптора був дуже символічним.

В 1946 році родина волею історії була переселена в Радянську Україну. Сім’я знайшла притулок у селі Королівка Борщівського району на Тернопільщині. Тут хлопчик пішов до школи, здобув середню освіту. Після закінчення школи Іван Мердак вступив у Чернівецьке художньо-ремісниче училище. Його жанрова скульптура «Брат за брата», виконана у студентські роки, експонувалась у Чернівцях, Москві, Монреалі.

Від 1965 року Іван Григорович жив у Тернополі, працював художником виробничо-художнього комбінату. Спочатку творив у техніці тонованого гіпсу. З 1972 року займався різьбою по дереву і коренепластикою, звернувшись до народних лемківських традицій.

Неподалік центру Тернополя, у столітній подільській хаті була його творча майстерня та сад мистецтв, який приваблював відвідувачів з усього світу. Бували тут Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Іван Попович, європейські та світові художники, фотомитці, актори, школярі, студенти. Усі так були захоплені роботами майстра, що одностайно твердили, що Тернопіль має дві перлини – озеро та сад мистецтв – творчу майстерню-музей заслуженого майстра народної творчості України Івана Мердака. За спогадами сучасників, незмінною трапезою в його майстерні були солодке персикове вино і грецькі горіхи, які він любив збирати сам.

За скульптурами Івана Мердака можна вивчати історію Київської Русі, заглянути у глибину ще давніших віків. Самі назви говорять за себе:

«Нестор-літописець», «Кирило і Мефодій», «Князь Святослав», «Данило Галицький», «Ярослав Мудрий», «Іван Вишенський», «Слов’янин», «Лемко», «Лемкиня», «Подоляночка» тощо.

Одна з центральних постатей у творчості Мердака – Іван Вишенський.

«З усіх історичних постатей мене найбільше вражає Іван Вишенський, силою свого характеру. Спонукало до роботи над портретом українського мислителя прочитання дослідження про нього І. Франка. Матеріал – старовинний граб – випадково знайшовся у гущавині лісу неподалік Збаража. Ще в лісі побачив закінчений образ. За два дні зробив портрет. Ця робота принесла мені славу», – згадує майстер.

У різні періоди життя митець прагнув відтворити власний образ, точніше, передати свій внутрішній світ, залишивши нам серію автопортретів.

На деяких він постає у молоді роки, на інших – у зрілі. Одразу впадає у вічі зовнішня відмінність, але всіх їх об’єднує спроба передати складний світогляд багатої творчої особистості. Найчастіше митець працював з липою, горіхом, менше з дубом.

Є в нього оригінальна робота з бузку – Святий Ілля-пророк їде на колісниці. Ставив за мету реалізувати портрети славетних діячів Київської Русі. Наперед готував ескізи, дерево шукав роками.

«Так було з Нестором-літописцем. Я виліпив його з пластиліну і тривалий час не міг знайти необхідний матеріал. Аж доки не трапилася до рук старенька яблуня». Цю роботу придбав у майстра Тернопільський краєзнавчий музей. Красою своїх творів митець зачарував німців в Гамбурзі: за короткий час виготовив

25 дерев’яних скульптур і барельєфів, які отримали найвищу оцінку. Дерев’яну постать українського філософа Григорія Сковороди висотою до трьох метрів придбав директор

однієї із гамбурзьких шкіл.

Іван Мердак мав дивовижне, рідкісне відчуття дерева, яке щоразу оживало від легенького доторку різця майстра. Він навчився відчувати душу деревини, а побачити такі тонкощі в природі може тільки людина глибокої і ніжної натури.

«Люди надзвичайно жорстоко ставляться до дерева, – часто повторював Іван Мердак. – Бездумно і безпідставно зрізаємо, спалюємо, нищимо. Дерево супроводжує нас протягом життя, тому воно рідне і близьке. На весіллях грає скрипка, сопілка і цимбали. Спимо на дерев’яних ліжках, користуємося меблями. Змалечку ніщо не замінить дерев’яної колиски і також малюсінького ліжечка. Навіть, згоряючи, дерево наостанок віддає нам своє тепло, не маючи ревності через те, що поводимося з ним варварськи. Коли закінчуємо життя – домовина також дерев’яна, як і хрест. На могилах садять калину…»

Кожна робота майстра несе добрий дух та позитивну енергію. Цього невисокого на зріст чоловіка з теплотою філософського погляду та неосяжним добром, відданого служінню мистецтву, знали і любили не лише в Тернополі, в Україні, а й в далеких світах. Бельгійці називали лемківського самородка автором живих скульптур, німці – гросмайстром, поляки визнавали, що «таких жезьбів Польска нє відзяла», американці вважали його найбагатшою у світі людиною, австралійці заздрили,

що він не жив у них.

Є в Івана Мердака живописні та графічні роботи. Першу свою роботу – портрет матері – він написав шкільними акварельними фарбами. А ще Іван Григорович був вишуканим актором. Йому вдавалися невеличкі пародії з життя, які придумував сам. Для своїх гостей завжди влаштовував захоплюючі моновистави, в яких дотепно, влучно і правдиво перевтілювався у відомих історичних та політичних осіб. Писав високохудожні коротенькі літературні оповідання-шкіци. У кожному з них відображав глибоку філософію і правду свого складного життя.

У 2002 році Іван Григорович несподівано для всіх продав квартиру та майстерню в Тернополі і разом з дружиною та синами переїхав у місто Херсон, де поховані його дід і батько. Його радо прийняли до місцевої Спілки художників. Тут митець мав великий успіх. Останньою його роботою стала скульптура лемківського маляра Никифора Дровняка.

27 травня 2007 року, після довгої та важкої хвороби, Івана Мердака не стало. Скульптор-філософ відійшов у вічність у перший день Зелених свят, коли домівки прикрашаються зеленою деревиною і травами.