Віртуальний проєкт "10 хвилин з мистецтвом"
Привіт, друзі! А чи знаєте ви, що таке – графіті?
Слово графі́ті походить від італійського graffiti і означає «дряпати», а якщо дослівно – «надряпані». Історики стверджують, що перші графіті побачили світ на вулицях Стародавньої Греції. Їх ідентифікували як місцеву рекламу. Графіті використовувалося навіть там, де не було зв’язку з цивілізацією, а стародавні племена майя залишили безліч малюнків, що добре збереглися.
Графіті, як субкультура, почала активно розвиватися в США в 60–70-х роках минулого століття. Її ідеологією стали протест, виступ проти законів і порушення правил. Друзі, погодьтеся, багато хто з нас називає графіті будь-які малюнки на стінах – нерозбірливі шрифтові зображення, продумані ілюстрації із соціальним підтекстом або написи, нанесені за допомогою трафаретів. Але насправді графіті, у вузькому субкультурному значенні, – це образ, напис, тег, намальований від руки за допомогою аерозольного балончика. Важлива умова – намальований від руки. І ще одна – графіті є андеграундом. Тобто це незаконні малюнки, призначені для комунікації членів графіті-ком’юніті, а не для розуміння широким загалом. Часто на стінах нам зустрічаються шрифтові малюнки. Вони називаються тегами. Це своєрідні мітки райтерів – виконавців графіті. Для більшості людей ці мітки незрозумілі, не несуть жодного соціального посилу, переважно мають дивний вигляд, до того ж псують майно. Райтери пишуть або малюють у вуличному просторі власні підписи або підписи своїх команд незвичайними шрифтами й часто у важкодоступних місцях. Це можуть бути як маленькі написи, так і величезні, різнокольорові, складно композиційні. Теги – це спосіб спілкування райтерів і, власне, головна фішка й основна суть усієї субкультури. Їх малюють для того, щоб «мітити» територію. Що більше тегів райтера написано в вуличному просторі, що важко доступніше місце, що унікальніший стиль художника – то він крутіший. З розвитком культури графіті райтерів ставало все більше, і завдання ускладнилося – кожному доводилося вигадувати, як зробити свої теги унікальними та впізнаваними. Букви почали робити більшими, зафарбовували їх балончиками, додавали тло – так утворилися різні стилі. Не варто забувати, що графіті – це незаконно. І одне з головних завдань райтерів – не попастися поліції.
Тому теги у важкодоступних для малювання місцях, як-от мости чи дахи будівель, додають їх авторам більше поваги в андеграундній тусовці. Це посили райтерів – «Я тут був», «Я сюди видерся й тут це написав, а значить – я крутий». Це комунікація всередині ком’юніті, що не має відношення до облагороджування міста або загальнозрозумілих соціальних проблем. А чим же відрізняється якісне графіті від звичайного малюнку на паркані? • Графіті обов`язково має власний стиль написання (округлість літер, їх ламкість чи об’ємність, нахил, величина), свою визначену кольорову гамму (обов’язковість для окремих стилів кольору «заливки» та контуру), власний підпис автора (тег)
• Здебільшого автори по-творчому підходять і до місця написання свого твору – графіті малюється не просто на вільній стіні, а там, де, на думку автора, сірі тони та смуток необхідно розфарбувати усіма барвами обмеженої виробником палітри балончиків.
До речі, друзі, існує неписаний кодекс честі поважаючих себе графітчиків: 1. Ніколи не малюй на житлових будинках, будівлях, котрі мають культурну цінність, на школах, дитячих садках, лікарнях.
2. Ніколи не малюй на пам’ятниках, меморіальних плитах, надгробках.
3. Ніколи не малюй на роботах інших writer'ов, це ганебно і безчесно, цим ти зробиш гірше тільки себе.
4. Графіті існує для того, щоб зробити сірий і сумовитий міський світ яскравішим і красивішим.
Вважати графіті вандалізмом чи мистецтвом – питання відкрите. Проте факт лишається фактом: райтери стали неодмінною частиною субкультур кожного міста. Їхні творіння – графіті – є елементом декору сірих урбаністичних пейзажів та похмурих міських вулиць.
На даний момент графіті-культура здебільшого карається законом як хуліганство. Не переслідується законом лише у тому разі, якщо створення малюнків попередньо обумовлено з міською владою або власниками будівель.
Всі інші випадки розцінюються як хуліганство та вандалізм.
Друзі, а чи знаєте ви, що Тернопіль був єдиним в Україні містом, де можна було опанувати нестандартне мистецтво графіті під керівництвом Олексія Станька. Столичні телеканали один за одним навідувалися до Тернополя аби зняти сюжет про місцеве «ноу-хау». Майже десяток «графітних» картин прикрашали стіни Центру дитячої творчості. Причому при підготовці цієї виставки не постраждала жодна стіна – усі картини були виконані на папері. Легалізувати вуличну творчість підлітків у Тернополі вирішили ще у 2001 році. Аби не ганятися за хлопчаками, які псують міське майно, їм офіційно відвели один із занедбаних бетонних парканів на вул. Дивізії «Галичина», щоб ті своїми малюнками прикрасили сірість промзони. Так у нашому місті народилася спершу асоціація графітників, а згодом – перша і єдина в Україні школа графіті.
