Все колись буває вперше

3 березня 1802 року у Відні було опубліковано «Місячну сонату» Людвіга ван Бетховена.

Назва сонати "Місячна" належить не автору. Так її вже після смерті композитора в 1832 році охрестив німецький поет Людвіг Рельштаб.

"Місячна соната" або
“Opus 27, № 2” – чотирнадцята в ряду фортепіанних сонат Бетховена (усього він написав тридцять дві сонати для фортепіано). Людина, яка мала повне право висловлюватися про музику - Гектор Берліоз, - вважав, що перша частина сонати малює атмосферу не стільки "місячної ночі", скільки "сонячного дня". Олександр Сєров, російський композитор і музичний критик, знаходить в першій частині сонати вираз "смертельної зневіри".

Allegretto - друга частина сонати. Чудові слова написані про цю частину професором Генріхом Нейгаузом в його книзі "Про мистецтво фортепіанної гри": «… алегорія ця не випадкова, вона на диво точно передає не тільки дух, але і форму твору, бо перші такти мелодії нагадують квітку, яка розкривається,
а наступні – звисаючі на стеблі листя».
Presto agitato - фінал сонати. Слухаючи цей фінал, абсолютно неможливо протистояти потужному бетховенському темпераменту. "Раптове Adagio ... piano ... Людина, доведена до крайності, вона замовкає, її дихання завмирає. Але через хвилину дихання оживає і людина піднімається, скінчилися марні зусилля, ридання, буйства. Все сказано, душа спустошена. В останніх тактах залишається тільки велична сила, що долає, приборкує бурхливий потік ", - писав про фінал Ромен Роллан.

Цікаво, кому ж була присвячена ця соната?