Максим Березовський - український Моцарт

Десять хвилин з мистецтвом. Саме стільки часу потрібно для того, щоби зробити ще один крок на зустріч прекрасному.

Ми запрошуємо всіх на літературно-мистецьку замальовку «Український Моцарт», присвячену 275-річчю від дня народження українського композитора

Максима Созонтовича Березовського.

Максим Березовський. Найстарший із трійці (Дмитро Бортнянський, Артемій Ведель) композиторів Золотої доби національної духовної музики. Його називали українським Моцартом, адже у свої дванадцять із невеликим років цей підліток не тільки добре знав музичну науку та прекрасно виконував головні партії у хорових творах, але й пробував себе у композиції.

Несправедлива доля розпорядилася так, що одного із перших українських композиторів, велич таланту якого визнали у Європі, сьогодні мало хто знає. І це при тому, що ім’я Максима Березовського золотими літерами вибито на мармуровій дошці в Болонській академії. Адже він ще зовсім молодим став академіком цього поважного закладу – через рік після Вольфганга Амадея Моцарта. Це звання відчиняло йому двері

в музичне європейське життя.

Стосовно Березовського навіть звичні біографічні відомості потребують пояснень, обмовок, уточнень. Щодо його походження - вважається, що він народився 16 (27) жовтня 1745 року в Глухові, гетьманській столиці України.

Глухів. Старе фото

Початкову музичну освіту майбутній композитор отримав у Глухівській музичній школі, що була заснована у 1730 році й готувала професійні кадри для Санкт-Петербурзької придворної співочої капели. У десять років Березовський почав своє навчання у стінах Києво-Могилянської академії.

Старий корпус Києво-Могилянської академії 1860 рік

Тут Максим звертає на себе увагу феноменальним музичним слухом і пам’яттю, здатністю до імпровізації. Також він володів мистецтвом композиції у церковному стилі, створював начебто просте, доступне – і разом з тим витончене та елегантне, з глибинним змістом.

Його музична доля пов’язана із Санкт-Петербургом та Придворною співочою капелою. В той час у Капелі працювало кілька видатних українських музикантів: М. Полторацький, співак-баритон, диригент Капели, друг і вчитель Березовського; співак і гусляр В. Прутовський, один із перших українських етнографів.

Кирило Розумовський

Членом капели був і граф Олексій Розумовський, брат якого - Кирило Розумовський був великим шанувальником музики, меценатом і усіляко підтримував своїх земляків при дворі. Існує версія, що саме він привіз Березовського до Санкт-Петербурга. Саме тут, в «Оперному домі», де виступали переважно відомі співаки з Італії, Максим Березовський, на той час йому виповнилося чотирнадцять років, вперше блиснув як оперний співак (тенор) в опері «Олександр в Індії» композитора Ф. Арайя та у виставі «Упізнана Семіраміда», композитор В. Манфредіні. В обох постановках Березовський був єдиним вітчизняним співаком та представником сильної статі.

Вже із середини 60-х років Максим Созонтович - визнаний майстер композиції, твори якого із захопленням сприймають знавці та двір. У цей період ним було написано знаменитий хоровий концерт «Не отвєржи мене під час старості...», який по праву вважається одним із найкращих взірців світової духовної музики.

Це покаянний плач душі, молитва на грані життя і смерті, що вражає усіх, хто хоча б один раз почув цю музику. Вічна загадка генія – як можливо у настільки віддаленому від старості віці усвідомити та щиросердно виплакати мелодією почуття, які органічно зливаються зі словами.

Незабаром Березовський стає придворним капельмейстером, однак його становище було дуже хитким. Він розумів, що існує єдиний шлях - завоювати визнання в Європі.

 Джованні Баттіста Мартіні

Тож, у 1765 році митець виїхав до Італії та направився у Болонью, де на той час процвітала Філармонічна академія та її ідейний наставник - падре Джованні Баттіста Мартіні.

Приїхавши до Болоньї, Березовський одразу звернувся до падре Мартіні та невдовзi став його учнем. Результатом навчання стало прийняття Березовського до Академії 15 травня 1771 року.

 Болонська академія музики.
Старовинна гравюра

Титул члена Болонської академії надавав право на посаду капельмейстера без додаткових випробувань і відкривав шлях до широкого визнання. Після цього композитор вирушив у подорож Італією. Італійській період став вершиною слави Максима Березовського. Справжнім тріумфом перебування українського композитора в Італії стала постановка опери «Демофонт» у місті Ліворно. Лібретто до якої створив П’єтро Метастазіо.

Опера «Демофонт»

Олексій Орлов

У цей час Березовський знайомиться із графом Олексієм Орловим, який частенько замовляв йому музику. У 1775 році композитор виїхав на батьківщину на одному з кораблів ескадри Орлова. Після повернення Березовського зарахували до Придворної співочої капели «без визначеного заняття», де він працював із хором Придворної капели та писав хорові твори.

Памятник М. Березовському у Глухові

22 березня 1777 року, в неповні 32 роки, композитор покинув цей світ в бідності та самотності. Його передчасна смерть не викликала жодного відгуку в музичному середовищі, яке неодноразово використовувало його талант, виконавську майстерність і творчість.

Рання трагічна загибель композитора слугувала приводом для різноманітних домислів, і тому біографія його вміщує багато неясних та заплутаних відомостей. Та й значна частина його творів обернулася на попіл. Із більш ніж тридцяти хорових доробків до наших днів дійшли тільки декілька його творів. Не збереглося і прижиттєвого портрета видатного композитора – ми можемо уявляти зовнішність великого музиканта лишень за споминами сучасників, або намалювати образ митця у своїй уяві його божественною музикою.