Віртуальний проєкт «Мистецька галерея портретів»
До 80-річчя від дня народження Мирослава Коцюлима,
актора, народного артиста України
 |
Мати Анна з маленьким Мирославом
на руках, тато Петро, сестра Ганя,
літо 1943 року |
Мирослав Петрович Коцюлим народився 7 січня 1943 року в с. Стара Ягільниця, тепер Чортківського району Тернопільської області. Середню освіту здобув у Білобожницькій середній школі. Основи його акторської майстерності закладали такі велети-фундатори Львівського академічного театру ім. М. Заньковецької, як Борис Романицький, Олексій Ріпко, Олександр Гай. Тож через усе життя Мирослав Петрович проніс добру згадку про цих талановитих світлих людей. Театр Заньковецької став для нього великою школою майстерності, джерелом подальших досягнень та звершень, а згодом – світлим теплим спомином. У 1963 році, успішно склавши іспити, Коцюлим закінчує своє навчання у театральній студії.  |
Дипломна робота "Зимовий вечір",
Панас, 1963 р. |
А після показу дипломної роботи його запрошували на роботу в Івано-Франківськ, Дрогобич, на сцену Львівського ТЮГу. Та з-поміж усіх пропозицій та запрошень Мирослав обрав саме підмостя тернопільського театру і прослужив на омріяній сцені 42 роки, маючи лише один запис у трудовій книжці.
Коли Мирослав Коцюлим прийшов у театр – тут була дуже сильна режисура, геніальні актори. Він учився у Ярослава Геляса, Анатолія Горчинського, Рими Степаненко, Павла Загребельного, Анатолія Бобровського. Згодом працював з режисерами Олегом Мосійчуком, Вячеславом Жилою та багатьма іншими, які були частинкою цього великого живого організму.
Життя і театр для М. Коцюлима – одне ціле. Молодий актор працював багато, був задіяний в багатьох виставах, кожна з яких була неначе маленька школа майстерності, у кожній він залишав частинку свого серця. Він не грає ролі – він ними живе.
 |
"Оборона Буші" М. Старицький
Онук Свиридишин,
м. Тернопіль, 1963 р. |
Його герої – різнохарактерні, з різних епох, з різними уподобаннями: Сергій («Чебрець пахне сонцем» О. Коломійця), Онук («Оборона Буші» М. Старицького), Юрій («Пам'ять серця»
О. Корнійчука), Олексій («В степах України» О. Корнійчука) і ще безліч вистав, понад сто ролей, понад сто образів, створених на сцені.
 |
"Юстина" Х. Вуалійокі
Хільда - Олена коцюлим,
Лікар - Мирослав Коцюлим |
Бог щедро обдарував його талантом.
У творчому доробку цього багатогранного актора були як складні – філософські, трагічні, так і комічні ролі. Вони були багаті на емоційні перепади та зміни настрою: Стецько («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка), Гордій («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького), Омелько («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Велутто («Моя професія – синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі і Р.Тарабузі), Пузир («Хазяїн» І. Карпенка-Карого).
 |
"Сватання на Гончарівці"
Г. Квітка-Основ'яненко
Стецько - М. Коцюлим,
Уляна - М. Гонта, 1963 р. |
Його талант загально визнаний і відзначений. У 1985 році 42-річний актор отримує свою першу нагороду – другу Республіканську премію за роль Дервоїда у виставі О. Дударєва «Рядові», у 1986-му – звання заслуженого артиста Української РСР. Найвищі нагороди: у 1997 році – премія Амвросія Бучми за роль Пузиря у виставі «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, у 1999-му – звання народного артиста України та перша премія за роль Ромула Великого в однойменній виставі на фестивалі «Тернопільські театральні вечори».Окрема сторінка його життя – творча дружба і партнерство з режисерами. «У кожного актора, навіть великого, – любив повторювати Мирослав Петрович слова свого кумира Миколи Черкасова, – повинен бути хоч маленький режисер ». У нього були талановиті режисери, але найбільш тісний творчий тандем склався з Федором Стригуном.
«Сам Бог послав мені його, - завжди говорив Мирослав Петрович і додавав: - Дуже важливо, щоб режисер знайшов свого актора, а актор – режисера, та так, щоб обов’язково виникла стовідсоткова довіра. От тоді й твориться на сцені диво». Період співпраці Федора Стригуна й Мирослава Коцюлима був надзвичайно яскравий, плідний та успішний як для актора, так і для режисера. Славний заньківчанин поставив у Тернополі шість вистав і в кожну запросив Мирослава Коцюлима («Суєта» – Макар Барильченко, «Хазяїн» – Пузир, «Житейське море» – Стьопочка, «Гуцулка Ксеня» – Іван Синиця, «Маклена Граса» – Граса, «У неділю рано зілля копала» – Андронаті).  |
"Мартин Боруля" І. Карпенко-Карий.
Омелько - з. а. УРСР М. Коцюлим
Мартин - з. а. УРСР В. Ячмінський, 1983 р. |
«На сцені головне – партнерство, – говорив Мирослав Петрович. – Треба спільно бачити, чути, вчасно промовити – на рівні підсвідомості відчути свого партнера». І в цьому також криється секрет таланту народного артиста України Мирослава Коцюлима. Таке витончене сприйняття було у нього з Володимиром Ячмінським, яке почалося з вистави «Мартин Боруля», де і Володимир (Мартин), і Мирослав (Омелько) мали шалений успіх у глядачів. Їх тернополяни так і запам’ятали – завжди удвох, друзі-нерозлийвода, хоча абсолютно різні. Ці яскраві, характерні актори – візитка Тернопільського театру. Вони, за словами відомого театрознавця Ніни Новоселицької – найкращі Мартин і Омелько в Україні. Акторами-партнерами, з якими Мирослав Коцюлим творчо зростав на сцені Тернопільського театру з 1963-го і до кінця свого життя, були актор і режисер Павло Загребельний, В’ячеслав Хім’як, Марія Гонта, Михайло Безпалько, Люся Давидко, Іван Ляховський, Віра Самчук, Олена Коцюлим. Саме вони та багато інших допомогали Мирославу вирости у творчу особистість.
 |
| Вертеп "Ой радуйся, земле!" 1991 р. |
З 1969 року він працює (за сумісництвом) режисером, а в окремих виставах і актором Озернянського самодіяльного народного театру Зборівського району. На його сцені М. Коцюлим протягом 1969–1997 років поставив 36 вистав, які побачили не лише глядачі Тернопільщини, а й Болгарії. За цей час його народний театр неодноразово був відзначений нагородами на обласних конкурсах ім. Л. Курбаса, одержував призові місця.
Мирослав Петрович іскрився гумором, полюбляв добрий жарт, був інколи іронічним. Він часто сам виходив на сцену із творами Павла Глазового, Остапа Вишні. Тернопільські слухачі не раз чули з місцевого радіо вірші В. Вихруща, Г. Костів-Гуски, Б. Мельничука та багатьох інших авторів у його виконанні. Доброю пам’яттю Мирославу Коцюлиму стали його телепередачі «Рибальське плесо», «Казки діда Омелька».
Мирослав Коцюлим-актор не боявся бути розгубленим, кумедним, безпорадним, разом з тим силою свого таланту він міг виліпити з «маленької людини» особистість сильну, багатогранну, яскраву. Свою харизматичність, високий професіоналізм він здобув великою працею і трепетним ставленням до мистецтва театру.
Тож належно оцінімо те, що є, те, що високо і гідно було вписано великим Актором у коштовну книгу історії українського театру.
Джерело:
1. Корнієнко, О. Тернопільський театр ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Мистецтво, 1980. – С. 30, 68, 70, 72, 74, 80, 86, 89.
2. Весна, Х. Коцюлим Мирослав Петрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол: Г. Яворський та ін. – Тернопіль : Видав.-полігр. к-т «Збруч», 2005. – Т. 2 : К – О. – С. 207.
3. Душа осяяна театром: життєвий шлях нар. артиста України Мирослава Коцюлима / авт. проєкту О. Коцюлим ; упоряд. М. Подкович, В. Собуцька. – Тернопіль : Джура, 2010. – 328с. : іл.
4. Собуцька, В. Коцюлим Мирослав Петрович // Енциклопедія Сучасної України : енциклопедія [електронна версія] / ред.:
І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ : Ін-т енц. досліджень НАН України, 2014. Т. 15.
URL: https://esu.com.ua/article-1188
Слухаючи скрипку, присутнім на заході здавалося, що це якась жива істота, з тонкою чутливою натурою та зі своєрідним характером. Ми щиро дякуємо вихованцям та викладачам музичної школи № 1 імені Василя Барвінського за те, що допомогли нам залишити цю сувору реальність і перенестися у світ музики, де панує її величність Скрипка.
