Велика любов - музика

135 років від дня народження Василя Васильовича Безкоровайного

Серед видатних постатей в галузі професійного музичного мистецтва України особливе місце належить 

Василю Безкоровайному – представнику давнього українського роду, видатного українського композитора, диригента, педагога, піаніста-віртуоза, піаніста-акомпаніатора, засновника музичних шкіл, хорових колективів, оркестрів, а також відомого культурно-громадського діяча, члена Українського Музичного Інституту Америки. Перш за все, він відомий як засновник професійних музичних закладів в Україні 20–40-х років XX ст. Серед них музична школа у Станіславові. Він виступив організатором філій Львівського Вищого Музичного Інституту ім. Миколи Лисенка в м. Тернополі (1928 р.), м. Золочеві (1931 р.). Впродовж 20 років він був диригентом хорових колективів, серед яких: хор «Боян» у м.Станіславові (з 1908 р.), м.Тернополі (1935–1938 рр.) та церковного хору у м. Львові (1935–1938 рр.). Він відомий як активний учасник суспільного та культурно-музичного життя в Україні та за її межами, член Музичного товариства 

ім. М. В. Лисенка. Загалом професійна діяльність митця стала основним підгрунтям для заснування Науково-творчого товариства Василя Безкоровайного у м. Сімферополі в 1999 році.

Композиторській творчості В. В. Безкоровайного властивим є напрямок етнофольклоризму. Він автор понад 350 різножанрових творів, що часто виконувалися в Австралії, Канаді, США, Україні. 

У творчому доробку митця твори для симфонічного оркестру, струнного квартету, дитячі оперети, інструментальні твори для фортепіано, скрипки, віолончелі, хорові твори для різного складу. 

Особливо популярними були солоспіви В. Безкоровайного: 

«Думи мої», «Сон», «Калина» на слова Т. Шевченка; «Затремтіли струни», «Малесенька ластівка», «І знов страшні чутки» – на слова Олександра Олеся; «Рожевий квіте», «Де ж ти, листочку» – на слова Б. Лепкого. Вокальні дуети В. Безкоровайного: «Чому з тобою ми не хвилі» (слова О. Олеся), «І ми колись цвіли» (слова 

М. Філянського); мелодекламації: «Минають дні», «Тополя» (слова 

Т. Шевченка); «Скорбна мати» (слова П. Тичини). Також, він написав оригінальні зразки української музики до драматичних вистав, а саме: «Тополя» Г. Лужницького за Т. Шевченком (постановка 1938 р.), до п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» (постановка 1942 р.), а також здійснив оркестрування партитури опери «Наталка Полтавка». Особливо важливою подією для мистецької громадськості та Науково-творчого товариства 

В. Безкоровайного став 2002 рік, ознаменований випуском і презентацією першої ліцензійної компакт-платівки 

«Затремтіли струни» Василя Безкоровайного. Вона поєднала солоспіви, інструментальну музику, різножанрові твори, 

п’ять із них знаходилися лише у рукописах. 

 До педагогічного репертуару композитора належать фортепіанні ансамблі, а також його обробки українських народних пісень. 

Безперечно, постать Василя Безкоровайного ще недостатньо вивчена в українському музикознавстві та педагогіці, але його ім’я внесено до 35 енциклопедичних і довідкових видань.