Символ високої майстерності

Віртуальний проєкт “Мистецька галерея портретів” 

До 170-річчя від дня народження П. К. Саксаганського,

українського актора і режисера

П. К. Саксаганський

Саксаганський Панас Карпович

(справжнє прізвище – Тобілевич) – видатний український актор, режисер, драматург, театральний діяч, педагог школи Марка Кропивницького, теоретик українського театру.

Народився Панас Карпович 15 травня 1859 року в селі Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії, (нині Братський район Миколаївської області), в сім’ї управителя поміщицьких маєтків. Дату народження подано за біографічним довідником «Мистецтво України». За іншими даними народився 27.05.1859 р. Його батько – Карпо Адамович Тобілевич і мати Євдокія Зіновіївна Садовська, колишня кріпачка поміщика Золотницького, яку Карпо Адамович викупив із кріпацтва, прищепили своїм дітям – майбутнім видатним театральним діячам безмежну любов до рідного краю, української культури та глибоке співчуття знедоленому народу. Панас був наймолодшою дитиною в славній родині Тобілевичів. Його старші брати І. К. Карпенко-Карий та М. К. Садовський.

Брати Тобілевичі: М. Садовський, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський

Початкову освіту Панас здобув у Бобринецькій початковій школі, продовжив навчання в Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив у 1877 році. Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав. Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою
М. Кропивницького, зароблені кошти йшли на навчання
бідних школярів.
Але любов до театру у хлопця зародилася завдяки матері, яка, працюючи у Золотницьких, мала змогу відвідувати вистави мандрівних труп, тож театр знала, до того ще й чудово співала. Щосуботи в хаті Тобілевичів були гості: обговорювали вистави, співали, читали Шевченка. Також слухали спів Карпа Адамовича, його кумедні розповіді. Так Панас засвоїв батькову манеру оповідати. Той заохочував дітей співати, декламувати,
не соромитися.
За прикладом брата Миколи та під впливом подій російсько-турецької війни Саксаганський спочатку хотів побудувати кар’єру військового. У 1878 р. Панас вступив до запасного батальйону, звідти – до Одеської військової школи. Дістав призначення у 58-ий Празький піхотний полк у Миколаєві.
Але Саксаганський розчарувався у службі, залишив думку про військову академію. Разом з тим, не минав нагоди подивитися спектакль гастролерів, узяти участь у благодійних виставах трупи Чернишова.
Професійна біографія Панаса Саксаганського як актора розпочалась з листопада 1883 року, коли він залишив військову службу і за порадою Кропивницького пішов на сцену першого українського професійного театру, вступивши до трупи Михайла Старицького, в якій Марко Лукич працював режисером.

Василь, оперета «За Німан іду» Александров

Перша повноцінна роль, яку доручили Саксаганському після кількох епізодичних, була роль Василя в опереті Александрова «За Німан іду». Цей виступ артист згадував так: «Роль не яскрава, ні те ні се. Таку роль повинен грати досвідчений артист, а я не вмів ходити по сцені, крім того, ролі не знав, був без голосу і безнадійно провалився». Саме після цієї невдачі молодий актор почав серйозно працювати над оволодінням сценічною майстерністю.

Талант Саксаганського легендарний: зіграв 107 ролей, i кожна була кращою. Зачарована публіка часто несла актора на руках до готелю. Глядачі шаленіли, коли Саксаганський у Сватанні на Гончарівці”, граючи немудрого Стецька, співав “На курочці пір’ячко рябеє, чи ти вийдеш, серденько, за мене?” У комедії “За двома зайцями” Саксаганський придумав монолог Голохвастова “Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні…” Блискучий комедійний актор Панас Саксаганський марив роллю Шекспірового Отелло, для цього навіть переклав твір українською мовою.

Марко Лукич Кропивницький вірив у талант Панаса Карповича. З часом він передав Саксаганському ряд головних ролей у виставах театру. Його гру бачили у Миколаєві і Києві, Єлисаветграді і Харкові, Житомирі й Одесі, Ростові-на-Дону й Новочеркаську, багатьох інших містах, зокрема і в Петербурзі. Саксаганський запам’ятався оригінальним виконанням ролей Возного і Виборного у «Наталці Полтавці», Шпоньки у водевілі М. Старицького «Як ковбаса та чарка…», Стецька у Основ’яненка. Особливої ж слави і досконалості акторської майстерності він досяг у комедіях Карпенка-Карого. Створені Панасом Карповичем образи Пеньонжки, Мартина Борулі та ін. стали класичними зразками акторської техніки і майстерності перевтілення. В історичному репертуарі П. Саксаганського – такі яскраві образи, як Гнат Голий, Сава Чалий, Потоцький, Іван Богун, Богдан Хмельницький.

П. К. Саксаганський у ролі Гайдамаки

Навесні 1890 р. брати Тобілевичі – Іван та Панас заснували трупу “Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського”, яке проіснувало 9 років. В основі репертуару були п’єси Івана Тобілевича, режисура – в руках Панаса Саксаганського. Тільки протягом першого року він здійснив постановку двадцяти двох вистав. Разом з братом вони постійно боролися за право українців мати свій національний, демократичний театр.

П. К. Саксаганський у колі артистів та друзів

Саксаганський віддався благодійності. В Кишиневі трупа дала виставу “Чорноморці”, половина збору передали до недільної школи; у Миколаєві – доброчинні вистави на користь “благотворительного общества” і товариства “по устройству школы-убежища для детей нуждающихся рабочих”. Дали величезну кількість благодійних вистав на користь різноманітних установ Одеси; у Маріуполі – концерт на користь чоловічого та жіночого хорів; у Катеринославі збір від вистави “Мартин Боруля” передали на спорудження пам’ятника О. Пушкіну. У Полтаві кошти вiд продажу квиткiв на вистави передали “дому трудолюбия”, безкоштовній читальні та громадській бібліотеці. І. Карпенко-Карий та П. Саксаганський домоглися дозволу поставити у Полтаві пам’ятник Івану Котляревському. Трупа показала тут “Наталку Полтавку” і передала на спорудження пам’ятника 

весь збір.

У 1900 році трупа увійшла до об’єднаного театрального колективу “Малоросійська трупа М. Кропивницького, під керівництвом П. Саксаганського і М. Садовського за участю 

М. Заньковецької”. Впродовж 1910-1917 рр. Панас Карпович виступав в інших трупах і театрах, товариствах: «Товаристві Українських артистів під орудою І. Мар’яненка», 

«Товаристві українських артистів за участю 

М. Заньковецької і П. Саксаганського», згодом співпрацював з іншими театральними об’єднаннями як актор і режисер.

Ще у 1912 р. П. Саксаганський і М. Заньковецька вирішили заснувати в Україні художній театр. Але цим намірам не судилося збутися. Лише у 1918 р. в Києві розпочав роботу Державний народний театр під керівництвом Панаса Карповича.

Будівля Державного народного театру, де П. К. Саксаганський 

працював директором і режисером

В його складі працювали М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, Ф. Левицький, Л. Ліницька, Б. Романицький та інші відомі актори. Театр зберігав та розвивав кращі традиції української класичної сцени. Театр мав ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. В цей час з’являється його перша режисерська праця зі світової класики – «Розбійники» Ф. Шіллера, де він грав роль Франца Моора, а 1919 року – друга потужна режисерська робота – «Урієль Акоста» 

К. Гуцкова. Всього Саксаганський поставив 79 вистав. Здійснив свою мрію: поставив-таки “Отелло”, але головну роль грав Борис Романицький. Діяльність театру припинилася навесні 1922 року. На його базі було утворено Український драматичний театр 

(з 1923 р. — ім. М. Заньковецької, нині Львівський драматичний театр ім. М. К. Заньковецької). У цьому театрі 

митець працював з перервами до 1932 р.

У 1925 році Саксаганському дали звання народного артиста УРСР. Роль Возного з «Наталки Полтавки» стала і першим, і завершальним перевтіленням Саксаганського на професійній сцені. Останній вихід Панаса Карповича до глядача відбувся 12 травня 1935 року, коли офіційно-урочисто відзначали 75-річчя його життя й 50-річчя сценічної діяльності у Київському державному театрі опери та балету. Актор грав, як завжди, неперевершено, 

але вже сидячи в кріслі. Його брат Микола зіграв у цій виставі 

роль Виборного Макогоненка.

У 1936 році Панас Саксаганський разом із Станіславським 

отримав звання народного артиста СРСР.

П. К. Саксаганський

Зігравши понад 100 головних ролей, як комедійного, так і драматичного репертуару, поставивши 80 вистав, він здобув любов глядачів і повагу критиків.

Помер український актор, режисер, драматург та педагог 

17 вересня 1940 р. у віці 81 рік. Панаса Саксаганського поховано 

на Новобайковому кладовищі у м. Києві.

Пам’ятник на могилі П. К. Саксаганського

На честь Панаса Саксаганського названо вулиці у Києві, Дніпрі, Львові, Вінниці та інших містах України. У 2019 році Національний банк України випустив ювілейну монету на честь корифея народного театру.У місті Біла Церква знаходиться Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. 

П. К. Саксаганського. У с. Кам’яно-Костувате на Миколаївщині створено меморіальний музей митця.